У межах проєкту «Бюджети в екзилі 3.0» уже відбулися перші інтерв’ю з представницями та представниками тимчасово окупованих громад. Ці розмови дають змогу краще побачити, як сьогодні працюють бюджети там, де немає доступу до території, але залишається відповідальність за жителів.
Одна з головних змін, про яку говорять у громадах, - різке скорочення власних доходів. Як повідомила під час інтерв’ю представниця однієї з громад Запорізької області, «після повномасштабного вторгнення, звісно, тисячі людей виїхали, підприємства релокувалися, місцеві податки практично зникли». Вона також уточнила, що «власні доходи в 2026 році затверджені в розмірі 81,2 млн грн. У 2025 році це було 96,5 млн грн, а в 2022 - 461 млн грн».
Проблема не лише в тому, що бізнес виїхав, а й у тому, що в багатьох випадках він був змушений змінити податкову адресу на приймаючу громаду. Через це громади, з яких цей бізнес походить, втрачають податкову базу. Як зазначила співрозмовниця із Запорізької області, «на сьогодні це втрати бюджету міста, тому що бізнес релокований на інші безпечні території». Водночас у громадах визнають: питання можливого перерозподілу цих податків поки що радше дискусійне, ніж практичне.
На цьому тлі бюджети дедалі більше залежать від державних трансфертів. Як повідомила представниця однієї з громад Запорізької області, «бюджет, в основному, складений за рахунок міжбюджетних трансфертів, а саме з додаткової дотації для окупованих територій». В одній із громад Херсонської області цю саму тенденцію описують ще пряміше: як підкреслив співрозмовник, «Це державні кошти… основна сума йде на безпекову ситуацію і соціальні потреби».
Саме тому пріоритети витрат визначаються доволі жорстко. Йдеться передусім про захищені статті, соціальну сферу, освіту, підтримку сектору безпеки. У цих умовах бюджет уже майже не є інструментом розвитку в класичному сенсі, а радше інструментом утримання базових функцій.
Водночас сам процес ухвалення бюджетних рішень теж змінився. Якщо раніше реформа децентралізації розширювала можливості громад самостійно визначати, куди спрямовувати кошти, то тепер частина рішень знову проходить через більш централізовану систему погоджень. У громадах, де управління здійснюється через військові адміністрації, це відчувається особливо гостро.
Як зазначив під час інтерв’ю представник однієї з громад Херсонської області, «є вертикаль влади, є вертикаль указівок… ми нічого зробити не можемо». Він також підкреслив: «автономії і свободи в розпорядженні бюджету у начальника військової адміністрації немає».
В одній із громад Запорізької області цю проблему описують більш стримано, але по суті так само. Як повідомила співрозмовниця, «сьогодні нам потрібно погоджувати тільки видатки по додатковій дотації». Вона уточнила, що «ми погоджуємо їх з обласною військовою адміністрацією, вони нам погоджують загальні суми річні», а якщо потрібні зміни, то їх можна вносити лише періодично.
Тобто одна з ключових проблем полягає не лише у браку коштів, а й у браку гнучкості. У кризових умовах потреби змінюються швидко, але бюджетний процес не завжди може так само швидко на це відреагувати.
Ще одна тема, яка звучить у перших інтерв’ю, - вилучення залишків коштів і втрата фінансового резерву. Як повідомила представниця однієї з громад Запорізької області, «ми повернули до державного бюджету майже 14 мільйонів гривень». У громадах це сприймають як додаткове звуження простору для рішень, особливо в ситуації, коли кожен резерв має значення.
У розмовах порушується і питання про те, що саме громада може робити для своїх жителів, які тепер живуть в інших містах. У цьому сенсі показовою є думка, висловлена під час інтерв’ю в одній із громад Херсонської області. Як зазначив співрозмовник, «люди всі мріють про повернення, але також вони чекають, що хтось із рідної громади скаже: добрий день, які у вас справи, чим вам допомогти». На цьому тлі постає питання не лише про ресурси, а й про роль самої громади: чи має вона інструменти, щоб підтримувати своїх жителів, навіть якщо вони фізично перебувають в інших регіонах. На думку співрозмовніка, місцеве самоврядування в екзилі повинне мати хоча б частину ресурсу, щоб брати участь у підтримці своїх жителів, зокрема в житлових рішеннях і довгострокових програмах.
Окремої уваги заслуговує питання про те, що саме потрапляє або не потрапляє до пріоритетів. У громадах визнають: коли ресурс обмежений, доводиться вибирати. Але навіть у таких умовах важливою залишається підтримка зв’язку між людьми, культурних і соціальних ініціатив. В одній із громад Херсонської області, як зазначив представник, «культурна спадщина має підтримуватися. Це те, що об’єднує людей», але при цьому він наголосив, що громада часто «просто не має можливості забити це собі в бюджет». Натомість в одній із громад Запорізької області підкреслюють, що такі програми намагаються зберігати: як повідомила співрозмовниця, «заходи, пов’язані з нематеріальною культурною спадщиною, фінансувалися також в повному обсязі».
Ці перші розмови показують: бюджети громад в екзилі сьогодні працюють у режимі постійних обмежень, втрати ресурсів і необхідності швидко визначати пріоритети. Але водночас вони показують і інше: за формулами дотацій, погодженнями та цифрами стоїть значно ширше питання - скільки реального простору для дії залишається у громад, які мають підтримувати своїх жителів без доступу до власної території.
Проєкт “Бюджети в екзилі 3.0” реалізують Громадське Партнерство «За прозорі місцеві бюджети!» і ГО «Кризовий медіацентр «Сіверський Донець» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
