Для частини громад гроші на рахунках були запасом на допомогу жителям і майбутнє повернення. У 2026 році визначені законом залишки місцевих бюджетів перерахували до державного бюджету та спрямували на житлові програми. Що це за кошти і як змінилися плани громад?
«Ми у всьому себе обмежували, бо чекали деокупацію і знали, куди нам потрібні будуть ті кошти. І потім нас так раз — і обнулили», — прозвучало на фокус-групі щодо Херсонської області 28 липня 2026 року.
У цій фразі — досвід однієї з громад: гроші берегли, розраховуючи використати їх після звільнення території. Але зрештою рішення про їхнє призначення ухвалювали вже не на місці.
Про різні наслідки цього рішення йдеться в дослідженні «Бюджети в екзилі 3.0», яке охопило 20 громад Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. У ньому бюджетні цифри доповнені розповідями учасників фокус-груп і глибинних інтерв’ю.
Що називають залишками
Залишки — це гроші, які на певну дату ще є на рахунках бюджету. Вони могли накопичуватися кілька років. Саме слово нічого не говорить про те, чи були ці кошти потрібні й на що їх планували витратити.
Після тимчасової окупації громада не може ремонтувати дороги чи відновлювати комунальні мережі на території, до якої не має доступу. Частину грошей можуть відкладати до повернення. Іншу частину — зберігати для допомоги переміщеним жителям або для програми, яку неможливо виконати за один рік.
У звіті пояснюють: залишки могли бути запасом на поточну роботу, майбутнє відновлення чи непередбачені потреби. Вони формувалися з різних джерел, зокрема й із власних доходів громад. Тому називати всі ці кошти просто невикористаною допомогою від держави було б неточно.
Водночас наявність великої суми на рахунку сама собою не доводить, що громада мала чіткий план її використання. Для цього потрібно дивитися на конкретні рішення, програми та строки, а не лише на число у звіті.
Куди спрямували накопичені гроші
Закон про державний бюджет на 2026 рік передбачив перерахування визначених ним залишків до державного бюджету. Йшлося про кошти на рахунках станом на 1 січня 2026 року в місцевих бюджетах територій, тимчасово окупованих після 24 лютого 2022 року.
Згідно з наведеними у звіті даними, Казначейство перерахувало 7,76 мільярда гривень. Це сума в межах загальнодержавного рішення, а не лише двадцяти громад, які вивчали дослідники.
У березні 2026 року уряд визначив для цих коштів два напрями. 6,59 мільярда гривень — на житлові ваучери для переселенців із тимчасово окупованих територій, які мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни. Тобто йдеться про допомогу з житлом для визначених категорій людей, а не для всіх переселенців.
Ще 1,16 мільярда гривень визначили на будівництво соціального орендного житла для переміщених жителів Маріупольської громади. Таке житло надають в оренду, а не передають людині у власність.
Отже, ці гроші призначили для підтримки переселенців. Але змінився той, хто визначає їх використання: замість окремої громади — держава за правилами відповідних житлових програм.
Запланувати допомогу — ще не означає надати житло
У паспорті державної бюджетної програми «Компенсація за знищене житло», оновленому у квітні 2026 року, передбачили гроші на 3 296 житлових ваучерів. Водночас на момент підготовки документа вже було оформлено, але ще не використано 23 398 ваучерів для відповідних категорій переселенців. Отже, запланованих коштів вистачало приблизно на кожен сьомий із них. І це ще не означало, що люди отримали житло: документ визначав, скільки ваучерів планують оплатити.
Ці цифри показують співвідношення грошей і заявленої потреби. Вони не означають, що 3 296 родин уже отримали житло: це плановий показник, а не підтверджений результат. Щоб зрозуміти, скільком людям допомога вже дійшла, потрібні дані про фактичні виплати та використані ваучери.
Під час фокус-групи щодо Донецької області говорили й про іншу сторону житлових програм — можливість обирати, де жити. Пропозицію соціального житла у наперед визначеному місті не всі сприймали як рівнозначну заміну втраченому дому.
«Вимушено переселені не можуть бути вимушено заселені», — так цю думку сформулювали під час обговорення 27 липня 2026 року.
Йшлося про свободу вибору місця проживання. Для людини важлива не лише сума, яку передбачили на житлову програму, а й те, чи підходять їй запропоновані умови.
Сіверськодонецьк: допомагати зараз замість відкладати
Представниця Сіверськодонецької громади під час глибинного інтерв’ю пояснила: громада накопичувала гроші для повернення та відновлення, скорочуючи поточні витрати. За наведеними у звіті даними, у неї вилучили майже 176 мільйонів гривень. Із цієї суми 156 мільйонів становили власні доходи громади.
Після цього підхід змінився. На 2026 рік громада поставила за мету максимально спрямовувати доступні кошти на соціальні програми, а не залишати їх на рахунках. План фінансування таких програм зріс із 52,5 мільйона гривень у 2025 році до 106 мільйонів на початок червня 2026-го.
Це заплановані суми, а не вже виплачена людям допомога. Але вони показують зміну пріоритету, яку описала представниця громади: раніше частину коштів берегли на майбутнє, тепер намагалися більше використати для підтримки жителів у поточному році.
Досвід інших громад відрізнявся. У Волноваській, за матеріалами інтерв’ю, невеликі залишки означали й невеликий вплив рішення на доступні кошти. Натомість під час Херсонської фокус-групи звертали увагу на зобов’язання, які залишилися після вилучення накопичень. Наприклад, потрібно було повертати підприємствам раніше надміру сплачені податки — хоча запасу грошей, на який розраховували, вже не було.
Допомога сьогодні й плани на повернення
Автори звіту звертають увагу на ризик: якщо громада не знає, чи зможе використати заощаджене наступного року, їй складніше планувати на довший термін. З’являється причина витратити доступні кошти зараз, а не створювати запас на потім. Сіверськодонецький приклад показує, як це може змінити місцеві програми.
Водночас держава спрямувала накопичені кошти на житло — потребу, яку також називали базовою під час дослідження. Тому історія не зводиться до протиставлення допомоги людям і збереження грошей. Йдеться про те, кому, коли й за якими правилами ця допомога дістанеться та що громада зможе планувати самостійно.
«Якщо вже не буде людей, не буде громади взагалі», — прозвучало на фокус-групі щодо Донецької області 27 липня 2026 року під час розмови про зв’язок переміщених жителів із громадою.
За словом «залишки» стоять різні очікування: отримати допомогу зараз, мати де жити, зберегти можливість повернутися. Тому важливо бачити не тільки, з якого бюджету гроші переказали до якого. Наступне питання — що саме отримали люди і які можливості залишилися для майбутніх потреб громади.
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Бюджети в екзилі 3.0», що реалізують Громадське Партнерство «За прозорі місцеві бюджети!» і ГО «Кризовий медіацентр «Сіверський Донець» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
