Нова система публічних інвестицій уже працює в Україні. Громади формують плани, створюють інвестиційні ради і готують проєкти. Але на мапі публічних інвестицій частина з них залишається порожньою - це громади, території яких тимчасово окуповані.
Останні зміни в законодавстві про публічні інвестиції - це не просто нові процедури. Це зміна самої логіки управління ресурсами. Україна поступово переходить від ситуативного фінансування окремих проєктів до системи, де інвестиції плануються, узгоджуються і реалізуються як частина цілісної політики розвитку. Саме це і є суть реформи управління публічними інвестиціями - так званої PIM-реформи.
У її основі - проста, але принципова ідея: гроші більше не розподіляються під окремі ініціативи, вони спрямовуються на досягнення стратегічних цілей. Для цього на рівні Бюджетного кодексу, зокрема через статтю 75², а також урядові постанови 2025 року було запроваджено нову архітектуру. Кожна громада тепер має не просто подавати проєкти, а вибудовувати логіку інвестування: визначати пріоритети, формувати середньостроковий план, створювати інвестиційну раду, збирати портфель проєктів і подавати їх через єдину систему, зокрема DREAM. Іншими словами, інвестиції стали частиною управління, а не разовими рішеннями.
Ця система вже працює. Водночас війна поставила її впровадження в нові умови, які раніше не враховувалися. У країні є громади, що продовжують існувати як спільноти та інституції, але фактично не мають доступу до своєї території через її тимчасову окупацію.
У цьому контексті особливо показовими стають громади, території яких тимчасово окуповані, адже саме вони демонструють, що реформа не є декларативною, а може впроваджуватися за наявності волі та спроможності навіть у найскладніших умовах.
Зокрема, у Соледарській громаді на Донеччині вже у 2026 році затверджено порядок розроблення і моніторингу середньострокового плану публічних інвестицій. Документи передбачають чітку процедуру: структурні підрозділи подають пропозиції, вони узгоджуються і формуються у трирічний план, пов’язаний зі стратегією розвитку громади. Передбачено використання єдиної інформаційної системи, визначено відповідальних за кожен сектор і закладено механізми моніторингу. Фактично громада повністю інтегрована у нову модель управління публічними інвестиціями.
Сіверськодонецька громада Луганської області пішла ще далі - тут затверджено середньостроковий план публічних інвестицій на 2026–2028 роки. У документі визначено пріоритетні галузі, напрями фінансування і орієнтовний обсяг ресурсів - близько 300 мільйонів гривень на три роки, зокрема на житлову сферу, соціальний захист, медицину та розвиток послуг. Це повноцінний інвестиційний документ, який відповідає всім вимогам нової системи.
Маріупольська громада демонструє ще один вимір цієї реальності. Тут сформовано єдиний проєктний портфель публічних інвестицій, де кожен проєкт має конкретну прив’язку до системи, визначений сектор, напрям і ініціатора. Йдеться, зокрема, про будівництво житла для жителів громади у різних містах України - Білій Церкві, Львові, Дніпрі. Таким чином, громада зберігає інституційну спроможність і формує інвестиційну політику, але змушена реалізовувати її поза межами власної території.
Крім того у Сіверськодонецькій, Маріупольській та Соледарській громадах створено місцеві інвестиційні ради, до складу яких увійшли керівники ключових структурних підрозділів - фінансів, економіки, соціальної сфери, житлово-комунального господарства. Це забезпечує міжсекторальний підхід до формування інвестиційної політики. Важливо, що у Сіверськодонецькій громаді до складу ради також включено представників громадськості, що підсилює прозорість і підзвітність ухвалення рішень.
Водночас у відкритій системі DREAM ці громади фактично не відображені: на мапі публічних інвестицій вони залишаються «порожніми зонами». Це не лише підкреслює розрив між тим, як громади впроваджують реформу, і тим, як система їх враховує, а й свідчить про те, що частина громад фактично випадає з інвестиційної політики держави.
Відповідно, це формує ситуацію, коли одна і та сама реформа створює різні реальності. Для громад, які мають можливість реалізовувати проєкти на своїй території, вона стає інструментом інвестування і відновлення. Для громад, які тимчасово не мають під ногами своєї землі, - інструментом планування, координації та збереження інституційної спроможності.
«Сьогодні громади, які втратили територію, не втратили здатності планувати розвиток. Вони вже працюють у логіці нової інвестиційної системи. Але сама система ще має навчитися працювати з ними», - зазначають експерти проєкту «Бюджети в екзилі 3.0», що реалізується Громадським Партнерством «За прозорі місцеві бюджети!» у співпраці з ГО «Кризовий медіацентр “Сіверський Донець”».
Наразі Сіверськодонецьк має план, Маріуполь - портфель проєктів, Соледар - сформовану процедуру. Усі ці громади мають інвестиційні інституції та працюють у межах однієї системи і за однаковими правилами. Водночас їхні можливості реалізації цих правил суттєво відрізняються від громад, території яких контролюються Україною.
Фактично система публічних інвестицій в Україні вже сформована як універсальна. Проте вона ще потребує адаптації до умов війни - зокрема до ситуації, коли громада існує, функціонує і планує розвиток, але не має фізичного доступу до своєї території. І поки ця адаптація не відбудеться, для частини громад інвестиції залишатимуться не стільки інструментом відновлення, скільки інструментом підготовки до нього.
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Бюджети в екзилі 3.0», що реалізується Громадським партнерством «За прозорі місцеві бюджети!» у співпраці з ГО «Кризовий медіацентр “Сіверський Донець”» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
