Дізнатися про допомогу від рідної громади - не те саме, що вплинути на її рішення. Чи можна запропонувати, на що спрямувати гроші, поки бюджет ще обговорюють? І чи почують людину, яка тепер живе за сотні кілометрів від дому?
«Люди самі нас знаходять... Особливо військовослужбовці», - прозвучало на фокус-групі щодо Херсонської області 28 липня 2026 року.
Учасники обговорень розповідали про сайти, групи в месенджерах, телефонні лінії та гуманітарні хаби - місця, де переміщені жителі можуть отримати підтримку. Люди звертаються по довідки, документи й допомогу. Але розмова про те, як розподіляти бюджетні гроші, складається значно рідше.
Цю різницю досліджували в межах проєкту «Бюджети в екзилі 3.0» у 20 громадах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Йдеться не лише про доступ до цифр, а й про те, чи залишається у жителів можливість запропонувати зміни до рішень, які стосуються їхнього життя.
Дізнатися про рішення чи вплинути на нього
Уявімо просту ситуацію. Громада оголосила про програму допомоги родинам із дітьми. Людина прочитала умови, зібрала документи й подала заяву. Вона скористалася вже ухваленим рішенням.
А тепер інший варіант. Програму ще готують. Жителів запрошують розповісти, якої допомоги бракує, кому складно виконати запропоновані умови та що варто змінити. Їхні пропозиції розглядають до затвердження програми. Це умовний приклад того, чим участь відрізняється від інформування.
Питання «як отримати допомогу?» і «якою має бути ця допомога?» - різні. Перше стосується готової програми. Друге - можливості вплинути на її зміст.
Сайти є. А де обговорення?
Усі 20 досліджених громад мали офіційні сайти. На 59 із 60 інформаційних запитів дослідники отримали своєчасні відповіді. Отже, звернутися й отримати інформацію здебільшого вдавалося.
А от повідомлення про публічне обговорення проєкту бюджету на 2026 рік під час перевірки сайтів знайшли лише в Сіверськодонецької громади. На сайтах інших такого повідомлення не виявили.
Це не означає, що в усіх інших громадах нікого не запрошували до розмови. Обговорення могли проходити в іншому форматі. Але людина, яка шукає інформацію на сайті, не може побачити, коли й про що говорили та як врахували пропозиції.
Сіверськодонецький приклад показує, що інформацію про обговорення можна зробити доступною для розосереджених жителів. Водночас саме повідомлення ще не відповідає на наступне питання: що змінилося в бюджеті після цієї розмови? Для цього потрібні відомості про отримані пропозиції та рішення щодо них.
Коли жителі хочуть не лише отримувати допомогу
Під час інтерв’ю представники громад описували й інші форми участі. У Каланчацькій громаді жителі долучалися до обговорення перейменувань і статуту - місцевих правил життя громади. Причому найбільше пропозицій до нового статуту стосувалося відновлення громадського бюджету: можливості самим пропонувати, на що спрямувати частину коштів.
У Кремінській громаді до обговорень залучали Раду внутрішньо переміщених осіб, Молодіжну раду та інші громадські структури. У Мелітопольській під час інтерв’ю розповіли про бюджетні слухання, опитування жителів, засідання комісій і депутатські сесії.
Це інший тип відомостей: моніторинг показував, що вдалося знайти на сайтах, а інтерв’ю - про які практики розповіли представники громад. Наявність зустрічей сама по собі не показує, наскільки вони змінили рішення. Але описані приклади дають змогу говорити про конкретні способи залучення, а не лише про відстань між людьми.
Чому людям не завжди до бюджету
У Волноваській громаді під час інтерв’ю пояснювали: після переїзду люди насамперед шукають житло, роботу й можливості облаштувати життя. Їх цікавить, яку допомогу можна отримати вже зараз. На тривалі обговорення майбутніх планів може не залишатися сил і часу.
«Коли є матеріальна гуманітарна підтримка, нас люди знаходять, а залучення до прийняття рішень - дуже складно, тому що людям треба щось запропонувати або надати гарантії, яких зараз ми не можемо їм надати», - йшлося на фокус-групі щодо Запорізької області 28 липня 2026 року.
Це пояснення з боку учасників дослідження, а не висновок про байдужість усіх переселенців. Досвід Каланчацької громади, де жителі пропонували повернути громадський бюджет, показує інший запит: люди хочуть мати спосіб долучитися до рішень.
Тому питання не лише в тому, скільки людей прийшло на зустріч, а й у тому, чи зрозуміло їм, що саме обговорюють, що ще можна змінити та що буде з їхньою пропозицією після завершення розмови.
Що відбувається після пропозиції
Один із запропонованих підходів - зробити весь шлях рішення видимим. Спочатку громада публікує проєкт бюджету та пояснює його звичайними словами: скільки грошей є, на які потреби їх планують спрямувати й кому допоможуть програми. Таке пояснення доповнює складні таблиці з кодами відповідями на зрозумілі людям питання.
Далі жителі подають пропозиції. Для цього можна поєднувати онлайн-обговорення, телефонні звернення та спілкування у хабах. Так можливість висловитися не обмежується однією відеозустріччю. Після обговорення оприлюднюють, що запропонували люди, що врахували, а що ні. Наприкінці року пояснюють результат: не тільки скільки витратили, а й яку допомогу надали та кому. Такий порядок описаний серед рекомендацій дослідження.
Участь не означає, що кожне побажання автоматично профінансують. Але вона дає змогу простежити: пропозицію отримали, розглянули й пояснили рішення. Інакше людина може бути присутньою на обговоренні, але так і не дізнатися, що воно змінило.
«Ми перш за все маємо спонукати громаду цікавитися цими процесами. І якщо від громади буде запит на прозорість, на підзвітність, тоді і керівництво релокованих адміністрацій не зможе нікуди дітися», - так сформулювали цей запит на фокус-групі щодо Луганської області 2 липня 2026 року.
Для людини, яка вимушено виїхала, зв’язок із рідною громадою - це не лише можливість отримати довідку чи допомогу. Це також можливість сказати: ось наша проблема, ось чого нам бракує, ось що можна зробити інакше. І знати, що ці слова не загубилися після завершення зустрічі.
Грошей може не вистачати на всі потреби. Не кожну пропозицію вдасться втілити. Але між «вашу ідею не підтримали» і «вашу ідею розглянули та пояснили, чому зараз її неможливо реалізувати» - велика різниця. У другому випадку розмова не обривається: можна уточнити пропозицію, пошукати інший варіант або повернутися до неї під час наступного обговорення.
Бути почутим - не означає отримати все, про що просиш. Це означає не залишитися стороннім у розмові про власну громаду. Навіть коли до рідного міста - сотні кілометрів.
Матеріал підготовлено в межах проєкту “Бюджети в екзилі 3.0”, що реалізують Громадське Партнерство «За прозорі місцеві бюджети!» і ГО «Кризовий медіацентр «Сіверський Донець» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
