Це історія Тупичівської громади, коротка, але життєва.
Експерт Громадського партнерства "За прозорі місцеві бюджети!" Микола Орлов працював спільно з громадою над її відкритістю, прозорістю бюджету. Це невеличка громада, де всі одне одного знають: завод, магазин, школа, парк, ринок, - от і обійшли пів громади. Після нового року життя мало тривати, а громада - розвиватися, тільки не так сталося, як гадалося.
Розповідають жителі громади.
"Для нашої громади рік почався і так не дуже вдало. 30 січня раптово помер заступник голови громади Дмитро Федорович, гарна людина і професіонал, відповідальна людина в роботі з проєктом @DOBRE. Для нас це - непомірна втрата. Не встигли оговтатись від цього, як 24 лютого з самого ранку пролунали перші постріли та вибухи на кордоні, а ми - прикордонна зона, до пропускного пункту Сеньківки, де зустрічаються три країни, всього приблизно 40 км. І вже пообіді через нашу громаду почали курсувати перші ворожі танки, які їхали потоком, наводячи жах на місцевих жителів.
Ніхто не чекав такого швидкого перебігу подій. Територією нашої громади проходить дорожнє сполучення з містом-героем Черніговом, одне з сіл, а саме Бурівка, того ж дня було в повній окупації. Окупанти виганяли людей з домівок, облаштували блок-пост, розгромили фермерське господарство.
З 24 лютого не минало і дня, коли б не рухалася ворожа техніка через нашу громаду. Між селами Тупичів і Великий Листвен також встановили блок-пост. З перших днів окупанти грабували крамниці, аптеку та кафе нашого села.
Але найстрашніше почалося 29 березня, коли вночі вороги, тікаючи з-під Чернігова, поміняли своє розташування з с. Вишневе Ріпкинської громади на с. Тупичів нашої громади. Вони розмістились, де тільки могли: у школі, в липовому парку, в конторі СТОВ "Тупичівське" та в їхньому тракторному парку, на спиртовому заводі. Влаштували показову виставу, коли нам прилетіло дві ракети, дякуючи Богу, ніхто не постраждав, окрім будинків, дахів, вікон, огорож. Після приземлення ракет рашисти оббігли людей, цікавлячись, чи є постраждалі, і запевняючи нас, що це зробили наші ЗСУ. Але на нашому озброєнні немає касетних снарядів, які руйнували наші домівки.
І Слава Богу, 1 квітня, коли наші ЗСУ влучили в їхній склад боєприпасів, вони поспіхом почали нас покидати і повиїздили всі протягом двох діб, покинувши усю Чернігівську область. Про те, що вони крали, смітили, лякали людей, залишали без світла, зв'язку села, - розповідати детально нема потреби, це "само собою".
Весь цей час наша голова ходила в сільраду, хоч всі працівники були відправлені у вимушений простій. Вона трималася гідно.
Нині життя відновлюється, хоч ми досі не оговталися від усіх жахів. Рятує те, що у нас сільська місцевість і працьовиті люди з запасами в підвалах та господарчих прибудовах.
Бюджету не вистачає, бо економіка цей час стояла. Але все обов'язково буде перемога, ми окупантів не чекаємо на нашій землі, але в разі чого, їх знають, як зустрічати, наші ЗСУ!!!
А ринок, де збирали пропозиції до бюджету разом з експертами Партнерства, вже запрацював. У липовому парку скоро буде чути бджіл. І це точно приємніша картина, ніж навіть "водоплаваючий" на боці танк, якому так і не по силам виявилася Тупичівська громада".
Друзі, розповідайте нам історії ваших громад. Кожна з них - важлива, адже важлива пам'ять і вшанування героїзму кожного жителя, кожного воїна, кожної української громади.